Парадокс лідера завершить нашу розмову про те, що
Як ми вже знаємо, відповідальність їсть ресурс мозку. І ресурс цей — обмежений. Для його відновлення потрібні глюкоза, вітаміни, відпочинок, нові враження, свіжі емоції, фізичне навантаження і здоровий сон. А без доступного мозкового ресурсу продумані ефективні рішення неможливі, а значить неможлива відповідальність.
З іншої сторони, лідери звикають брати на себе відповідальність. Це їх стратегія. Це їх драйв. І тут то їх підстерігає цікавий парадокс: чим більше відповідальності вони на себе беруть, тим більше спалюють ресурсу мозку, і, відповідно, тим менш відповідальним стає кожне наступне рішення. Мозок просто не працює ефективно, виснажений попередніми задачами, а бонуси, які лідери отримують завдяки своїй стратегії, напряму в ресурс мозку не конвертуються — на це потрібен час.
Що ж робити? Відповідально відноситися до самої відповідальності, вибирати коли бути відповідальним, а коли дозволити собі безвідповідальність і спонтанність. Берегти мозок для справді важливих речей.
І ще декілька різнопланових рекомендацій.
Не забивайте свій розклад складними переговорами підряд.
Якщо виснажите мозок на перших, то рішеня прийняті на останніх можуть вам не сподобатися. Переговори тут розумієм в дуже широкому сенсі, в.т.ч. переговори з клієнтом, розмови з підлеглими, звітування перед акціонерами… Знаєте себе і точно розрахували сили? Тоді, по закону Мерфі, обов’язково виникне ситуація, що вимагатиме вашого рішення, причому негайно.
Не будьте жадними — діліться відповідальністю.
Так, все те ж багатостраждальне делегування. Правильне делегування — єдиний екологічний спосіб збільшити зону своєї відповідальності. Тобто, якщо ви хочете рости як лідер, то вам в команді потрібні люди здатні брати відтовідальність — люди з лідерською стратегією. Відома теза про те, що справжні лідери вирощують лідерів — вона саме про це.
Йдіть вчасно.
Іноді певна діяльність перестають драйвити нас, але ми вперто, часто на одній силі волі продовжуєм нею займатися. А якщо нові можливості звалюються нам на голову, ми всеодно шукаєм причити залишитися. Тут і страх змін, і взята на себе відповідальність, що його раціоналізує: реліз скоро, нових керівників треба ще підівчити, команду збалансувати, і ще ряд не вирішених питань… Але сила волі теж їсть ресурс мозку, і рано чи пізно, коли треба буде діяти відповідально, у нас просто не стане чим.
Така от діалектика. А ви дбаєте за свій мозок?
